🫒 Бужа

Бужа — давній сорт оливи для олії з Істрії, півострова, який ділять Хорватія та Словенія. У каталозі Міжнародної ради з оливок вона записана під словенською назвою «буга»; є й інші: бугла, піранська буга, а в хорватській Істрії — бургаца, моргаца, гура.

Слово «бужа» давнє й означає «дірявий, порожнистий». Вважають, що сорт так назвали через дупла в стовбурах старих дерев біля самої землі. Генетичні аналізи знайшли в бужі кілька генотипів — ознака того, що вона росте в цьому краї дуже давно. Туристична рада Істрії називає її найпоширенішим місцевим сортом півострова.

Дерево сильне, з густою кроною, і любить теплі захищені місця; під час цвітіння йому шкодять туман, мряка й сильний вітер. Здавна бужу садять разом з іншими місцевими сортами — моражолою, карбонацою й рошинйолою. Плоди різного розміру, переважно великі й округлі, часто несиметричні. Достигають вони дуже нерівномірно: на одному дереві водночас висять жовто-зелені, червонуваті й темно-фіолетові оливки. Урожаї чергуються — щедрий рік змінює слабший. Бужа мало потерпає від оливкової мухи й непогано переносить холод.

Що шукати на етикетці. Смак олії з бужі сильно залежить від дати збору. З плодів, знятих рано, на початку жовтіння, виходить свіжа олія з приємною гіркотою, виразною пекучістю й нотами зеленого листя, редьки та цикорію. Пізній збір дає м'яку, солодкувату олію з ароматами стиглих плодів, ванілі й мигдалю, але зберігається вона гірше. Бужа входить до сортів захищених олій «Istra» (PDO) і словенської «Ekstra deviško oljčno olje Slovenske Istre» (PDO).