🌾 Силос

Силос (silage; кажуть і «квашений корм») — зелена маса, збережена без повітря. Рослини подрібнюють, щільно укладають і накривають, а бактерії перетворюють їхні цукри на кислоти, головним чином молочну. Саме кислота консервує корм на місяці. Найкраща культура для силосу — кукурудза, а ще силосують трави, люцерну, дрібні зернові й сорго.

Усе вирішує вологість. В університеті Північної Кароліни пояснюють: при вологості понад 70% (менше ніж 30% сухої речовини) силосувати не можна. Потечуть стоки, а бродіння піде не так. Кукурудзу косять при 30–35% сухої речовини й закладають одразу, а люцерну й трави спершу підв'ялюють. Перша доба — аеробна фаза. Далі від тижня до понад місяця триває ферментація, і pH падає приблизно з 6,0 до 3,8–5. Відкривати силос радять не раніше ніж через 3–6 тижнів.

Від сінажу силос відрізняється лише вологістю. У вологому силосі до 30% сухої речовини. У середньому її 30–40%, а сінаж і тюки в плівці містять приблизно 40–60%.

Сиру силос може нашкодити. Якщо маса надто волога або в неї потрапив ґрунт (косили надто низько, ґрунт приніс трактор на шинах), розмножуються клостридії й з'являється масляна кислота. У доброго кукурудзяного силосу її немає зовсім. Спори таких бактерій у молоці спричиняють «пізнє здуття» твердих сирів на кшталт Грана Падано (Grana Padano), і воно проявляється під час дозрівання. У дослідженні 2023 року сир із молока, де було менше ніж 200 спор на літр, здуття або не мав, або мав набагато менше.

1945 року Нобелівську премію з хімії отримав Арттурі Віртанен (Artturi Virtanen). Його метод 1932 року — підкислення сіна соляною й сірчаною кислотами — зберігав білки й вітаміни. Корови давали поживніше молоко цілий рік без привізних кормів. Годування корів узимку досі тримається на цій ідеї.