🌾 Сіно

Сіно (англ. hay) — трава, скошена й висушена на корм худобі. Молочні ферми часто роблять його з чистої люцерни, бо в ній багато білка й енергії. Тюкувати сіно можна, коли вологи в ньому не більше 20 %. Вище бактерії розмножуються й гріють тюк.

Якість сіна залежить передусім від того, коли скосили траву. Люцерну косять перед цвітінням, а запізнення знижує білок, засвоюваність і те, скільки корова з'їсть. У Манітобі першу косовицю преміальної люцерни радять близько 10–15 червня, але точніше рахувати за сумою температур: строки зсуваються до трьох тижнів. Сіно для молочних корів і телят має мати кормову цінність RFV 140–150, а для сухостійних корів і нетелів досить 100–120. Під час сушіння воно втрачає близько п'яти пунктів RFV на добу.

Найбільша небезпека сіна — волога. Висушеним вважають сіно з вологістю нижче 15 %. Тривожна позначка всередині тюка — 150 °F, близько 65 °C: тоді його перевіряють двічі на день і розпушують стоси. На 175 °F (близько 80 °C) з'являються гарячі точки, і час кликати пожежників. Більшість таких пожеж трапляється в перші шість тижнів після тюкування. Якщо вологи 30 %, тюки можуть залишатися гарячими до 40 днів.

Зберігайте сіно під дахом, у приміщенні з дренажем. Просто неба його накривають водонепроникним матеріалом і піднімають над землею на гравії, піддонах чи шинах. Між тюками лишають проміжок для повітря. На відміну від пасовища, де корова добуває корм сама, сіно треба скосити, висушити й зберегти.