🥃 Марк

Марк — французька горілка з виноградних вичавок, дистилят категорії 6 Регламенту ЄС 2019/787; у французькому тексті закону — «eau-de-vie de marc de raisin ou marc». Словом «marc» французи називають і самі вичавки: шкірку, насіння й гребені після віджиму. Переганяють їх нижче 86 % об., а в продаж марк надходить міцністю від 37,5 % об.

У реєстрі ЄС — 10 французьких географічних зазначень марку: шампенуа (до 2026 року — Marc de Champagne), Ельзас гевюрцтрамінер, Овернь, Бургонь, Прованс, Савуа, Кот-дю-Рон, Бюже, Юра й Лангедок. Дев'ять захищені з 12 червня 1989 року, марк дю Юра — з 2008-го. Регіональні марки мають щонайменше 40 % об., ельзаський — 45 %.

Правила кожної назви записані в її технічному файлі, а дотримання перевіряють від імені Національного інституту походження і якості (INAO). Вони різні: марк де Бургонь витримують щонайменше 2 роки в дереві, марк дю Бюже — 3 роки в дубі, ельзаський у дереві не дозріває й лишається безбарвним, а марк д'Овернь роблять лише з вичавок червоного вина. У більшості регіонів перегонку завершують до 31 березня.

Технічний файл бургундського марку, посилаючись на історика Легран д'Оссі (1782), відносить винахід горілки з вичавок до кінця XVII століття; у документі 1698 року вже згадано цей промисел. Національний захист регіональні марки отримали в 1942–1966 роках: Бургонь і Прованс — 1942-го, Кот-дю-Рон — 1948-го, Овернь — 1949-го, Ельзас — 1966-го.

Чому це важливо для вас. Регіональна назва на етикетці гарантує вичавки вин свого краю й правила його технічного файлу. Позначки віку не однакові: «vieux» у Бургоні — від 3 років, у Шампані — від 4, у Савуа — від 5; «hors d'âge» — від 10. Граппою ж може називатися лише дистилят з Італії. ВООЗ: безпечної дози алкоголю немає.